20:37 451 градус за Ющенком | |
 Дмитро Табачник, доктор історичних наук, професор На берлінській Бебельплац (колишня Операплац) знаходиться "Меморіал спаленим книгам" роботи талановитого скульптора Міхі Ульмана. За склом ідуть донизу порожні білі стелажі для книг і написані пророчі слова Генріха Гейне: "Це лише початок. Там, де спалюють книги, там і людей покИдають у вогонь". Меморіал розташований тут невипадково: саме на Операплац 10 травня 1933 року відбулося перше "Свято вогнища" - під керівництвом рейхсміністра народної просвіти та пропаганди Йозефа Геббельса спалили 20 тисяч книг, котрі "виражали неарійський дух". У вогні загинули твори кращих німецьких прозаїків та поетів - Гейне, Ремарка, Фейхтвангера, Брехта, російська класична література, радянські автори, комуністичні видання. Потім вогнища із книг запалали по всій Німеччині. Німецька інтелігенція поставилася до цього досить спокійно, повважавши не вартим особливої уваги звичайним нацистським спектаклем. Але минуло зовсім небагато часу, і в концтаборових печах опинилися люди. Шляхом Цінь Ші Хуана Націонал-соціалісти були цілком неоригінальними в бажанні розправитися з будь-якими проявами вільної думки. Психологію суспільного устрою, котрий вважає вкрай небезпечним існування книг як носіїв незалежної свідомості, чудово зобразив Рей Бредбері в романі «451 градус за Фаренгейтом». Назва глибоко символічна: 451 градус за Фаренгейтом – температура самозагорання паперу. У змальовуваному американським фантастом світі отупляючої масової культури книги заборонені та підлягають аутодафе. Антиутопію Бредбері цілком можна використовувати як підручник психології тоталітаризму. Завжди і скрізь тоталітарні правителі не задовольнялися зовнішньою покорою, їм хотілося встановити контроль над умами й душами, без чого неможлива абсолютна влада. Головною умовою для цього було недопущення непідконтрольного слова, яке порушує монополію влади на істину. Перше відоме в історії спалення книг відбулося 221 року до н.е. Китайський імператор Цінь Ші Хуан улаштував публічну церемонію кидання у вогонь "шкідливих" книг, після чого їх авторів живцем закопали в землю. А з любовю зрежисоване рейхсміністром "Свято вогнища" - неприкритий плагіат організованого Джіроламо Савонаролою в 1497 р. у Флоренції "Вогнища марнославства", хоча фанатичний чернець не міг і мріяти про геббельсівські масштаби. Психологічне правонаступництво книгоборців пройшло крізь тисячоліття і не обмежувалося разовими театральними акціями. Священна інквізиція не лише спалювала "єретичні" книги та їх авторів. З 1529-го по 1966 рік силу закону в Католицькій церкві мав "Індекс заборонених книг", до останнього видання якого ввійшло 4 тисячі найменувань. Таких прикладів можна навести чимало. Достатньо згадати, що в полпотівській Кампучії за знаходження забороненої книги (було заборонено всі книги, крім праць Пол Пота) "червоні кхмери" негайно забивали мотиками. Але в найбільш завершеному вигляді система працювала у фашистській Німеччині, де перелік "неарійських книг" німецькою мовою нараховував 5500 найменувань. Вогнища розпалювалися для екзальтації юрби та кінозйомок, основна робота проводилася спеціально створеною Імперською палатою культури в бібліотеках. Після щонайретельніших чисток основу їх книжкових фондів склала пропагандистська література, що видавалася величезними накладами. Знищення несумісних із нацизмом книг і навязування людиноненависницької макулатури стало надзвичайно вагомим чинником всеохопної нацифікації німецького народу та його підготовки до війни. Україна теж пройшла через ганьбу спалення книг. Початок було покладено у двадцяті роки, коли "націонал-комуністична" гвардія Скрипника, Любченка та Хвилі винищувала російську культуру України. Провідна роль у цьому належала наркомові просвіти (привіт пану Вакарчуку з минулого) Миколі Скрипнику. У Громадянську війну, очолюючи у ВЧК Відділ боротьби з контрреволюцією, який проводив червоний терор, він захоплено, з насолодою садиста, займався масовими розстрілами і стратами заручників. Потім, не менш захоплено, насильницькою українізацією та гоніннями на руськокультурну інтелігенцію. За розпорядженням Скрипника відбулася чистка бібліотечних фондів, звідки вилучалися і знищувалися книги неугодних авторів російською мовою. Причому російська мова для наркома вже сама собою була обтяжливою обставиною. "Ідеологічно чужими" та "контрреволюційними" вважалися навіть найневинніші твори, наприклад, надзвичайно популярних у дореволюційній Росії Алєксєя Константиновича Толстого і безневинної дитячої письменниці Лідії Чарської. Особливо ревно в кампанії гонінь на все руське брали участь галичанські ландскнехти з колишньої Червоної УГА, котрі вміло прикривали патологічну русофобію комуністичною фразеологією. Перевершили чекіста-просвітника лише призначені німецькими окупантами до міських районних управ націоналістичні колабораціоністи (теж переважно з галичанських "культуртрегерів"). Вони знищували книгозбірні та розповсюджували русофобські й антисемітські писання. Здавалося б, вогнища із книг, списки "антидержавних" творів для цивілізованого світу давно залишилися в минулому. Але врожай посіяних отруйних зубів дракона зійшов у сучасній Україні, президент якої не втрачає нагоди повідати про своє прагнення "стати частиною єдиної Європи" і про "приверженість демократії". Президентські книгоборці Те, що з бібліотек по всій країні за вказівкою Мінкульту вилучаються неугодні владі книги - секрет Полішинеля. Міносвіти зробило це ще раніше, перетворивши переважну більшість шкільних книгозбірень на попелища і схрони нечитабельної націоналістичної графоманії. Небагато знайшлося директорів шкіл, які, незважаючи на загрозу звільнення, зберегли книжковий фонд. Пан Вакарчук може сміло відзвітувати на Банковій - усе можливе для зруйнування системи освіти він зробив. Мінкульт, зайнятий дужче добиванням музеїв і театрів, а також гігантоманією безглуздого «Мистецького Арсеналу», відстав у біблиотечному варварстві. Ні, само собою, процес ішов, але все-таки з певним нальотом соромливості. Російська література списувалася, проте під приводом "незатребуваності" та "зношеності". Однак, урешті-решт, пан Вовкун вирішив, що соромитися нема чого. Навпаки, краще якнайактивніше виявити вірність президентському курсу. Тим паче, пряму вказівку "вжити заходів" щодо "антиукраїнських книг" дав контрольований "Нашою Україною" парламентський комітет з питань духовності та культури. Щоб судити про рівень борців за духовність, достатньо почитати висловлювання голови комітету пана Яворівського, якому не дає спокою, що діти читають книги про Зою Космодем'янську, або його заступника пана Кендзьора, обуреного наявністю у книгозбірнях видань, котрі негативно оцінюють Мазепу і вважають Полтавську битву славетною перемогою. Міністр негайно виконав вказівку, і 17 червня його заступник пані Бенч розіслала по всіх регіонах України директиву Міністерства культури (!), яка зобов'язує "виявити" в бібліотеках літературу, котра "пропагує комуно-шовіністичну ідеологію", і "встановити її кількість". Не хочеться коментувати цю вершину бюрократично-тоталітарної творчості. Пригадується тільки вислів героя роману Ярослава Гашека стосовно "ідіотів у квадраті". Але все ж кілька слів сказати необхідно. Особиста справа Вовкуна та Бенч, як вони ставляться до комуністичної ідеології, але знати Конституцію їм належить за посадою. Стаття 15 Основного закону глаголить, що жодна ідеологія не може визначатися державою як обов'язкова (повною мірою це стосується й ідеології антикомунізму), а суспільне життя базується на засадах ідеологічного багатоманіття. Крім того, непогано було б панові міністру дізнатися, що завдяки діяльності "шовіністичних" російських самодержців та комуністів Україна отримала існуючі кордони. Його невід'ємне право вважати, що скоїли злочини - Єкатерина II, завоювавши та освоївши землі Новороссії, Сталін, приєднавши до Української РСР Східну Польщу, Закарпаття та Буковину, або Хрущов - Крим. Тільки за позбавлення співгромадян їхнього, не менш невід'ємного, права прочитати будь-яку книгу, хай навіть ту, що тричі не подобається Секретаріатові президента й Мінкульту, у майбутньому доведеться відповісти згідно з положеннями Кримінального кодексу. Стосовно шовінізму, тобто пропаганди національної винятковості та ксенофобії, то саме цим займається СП та контрольований ним "нашоукраїнський" гуманітарний блок Кабміну. Всіх [нормальних людей - Некрот О.А.] давно нудить від завивань щодо «моєї нації», «національної помісної церкви» і про те, що думати треба винятково по-українськи. Якщо Мінкульт хоче розпочати боротьбу з шовіністичною літературою, то хай припинить комплектувати бібліотеки закуповуваною за бюджетні кошти профашистською літературою про "подвиги" УПА, яка проводила "етнічні чистки" і страти мирного населення, "багатовікові злочини Росії" проти України, голод 1932-33 рр. як організований росіянами та євреями проти українського етносу. До якого маразму доходять ющенківські кадри, свідчить хоча б скандал з подарунком представника президента в Криму з характерним прізвищем Пробийголова одній із місцевих біблиотек книги про "неповноцінність" росіян. Також цікаво дізнатись, яким чином бібліотекарі визначатимуть "шовіністичність" книг. Імовірно, за методом СБУ - котра подібно до "трійок" залізного наркома Єжова без суду назвала "організаторів голодомору", серед яких опинився начальник обліково-статистичного відділу (добре хоч не двірник) ГПУ. Загубивши в холуйській запопадливості залишки глузду, керівництво Мінкульту не приховує, що має намір провести тотальну ідеологічну чистку бібліотек. Не приховує, в тому числі, що за одну з цілей ставиться закреслювання подвигу нашого народу у Великій Вітчизняній війні. На сайті Мінкульту 22 серпня з'явилося "роз'яснення", яке за нахабністю і цинізмом не поступається "вказівкам" Держкомнацрелігій Руській Православній Церкві, як їй слід оцінювати релігійну ситуацію в Україні. Наведу уривок із цього документу, який поза сумнівом згодиться обвинуваченню на майбутньому суді: «література з педагогіки містить «ідеологічно шкідливі» праці апологетів радянської системи освіти; література з воєнної науки прославляє радянські військові доктрини; у виданнях з мистецтвознавства доводиться теза про переваги соціалістичного реалізму тощо. Мають бути вилучені, можливо, до 80 відсотків художньої літератури, – адже твори Сосюри, Малишка, Тичини, Рильського являють собою інколи зразки української радянської поезії з переспівами на тему комуністичної партії. Не говорячи про такі книги, як «Підпільний обком діє» та «Як гартувалася сталь» та інші, що використовувалися радянською владою для формування ідеології. Ідеологія, до речі, означає формування вектору розвитку суспільної свідомості, визначення цілей і програм соціальної діяльності та передбачення системи інформаційних і пропагандистських заходів, спрямованих на її реалізацію». Як бачимо - річ не лише в тім, що нас хочуть позбавити класиків української літератури, гуманістичної традиції вітчизняної педагогіки, гордості за Велику Перемогу, зробити національними героями замість героїв-партизанів гітлерівських прислужників. Мова йде про прямий намір розтоптати конституційні норми і нав'язати за допомогою держапарату одну "єдино правильну" ідеологію. І ще... Через тридцять років лише енциклопедисти знатимуть, хто такий Василь Вовкун, але назавжди в скарбниці світової літератури залишаться твори Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри та Андрія Малишка. Можливо, щоправда, історики не забудуть його [Вовкуна] "геніальної" ідеї зібрати всі "пам'ятники тоталітаризму" в Чорнобильській зоні і поставлять його ім'я в один ряд із більшовистськими "руйнівниками старого світу". Пораджу панові міністру - щоб остаточно застовпити собі місце в історичних дослідженнях, не обмежуватися напівзаходами, а запропонувати знищити і всі пам'ятники діячам радянського періоду на Байковому кладовищі. До речі, тоді надмогильні пам'ятники членів уряду Радянської України - Миколи Бажана, Павла Тичини, Олександра Корнійчука - теж доведеться викорчовувати з могил і тягти в Чорнобильську зону. Після цього пан Вовкун напевно зрівняється зі своїм попередником по справах - товаришем Скрипником, який вважав, що національній пролетарській культурі не потрібні могили "експлуататорів". "Спаліть мене!" Режим розуміє, що без знищення книг, які протистоять фашизації країни, перекриття доступу (насамперед, молоді) до них, йому не вдасться почуватися в безпеці. Звідси і психопатична заклопотаність вмістом бібліотечних фондів, постійний пресинг Мінкульту й обладміністрацій на книгозбірні. Так само колись СБ ОУН своїми головними ворогами, котрі підлягають обов'язковій ліквідації, поряд з місцевим активом, вважала присланих із Великої України за розподілом молоденьких бібліотекарок. Багато хто з них прийняв мученицьку смерть від рук есбістів. Вічна їм пам'ять... Справа, звісно, не в особистій неадекватності міністерських чиновників - вони реалізовують визначену Ющенком державну політику. Політику, покликану розтоптати наше минуле, наші святині, пам'ять про предків, зробити поліетнічну, поліконфесійну, толерантну Україну заповідником націонал-тоталітаризму. На нинішніх директивах СП, Мінкульту та Міносвіти наче лежить відблиск вогнищ у Німеччині тридцятих років. Тоді доктор Геббельс пафосно заявив: "Дух німецького народу виявить себе з новою силою. Ці вогнища не лише освітлюють кінець старої епохи, вони осявають і нову епоху". Які ж знайомі такі промови Україні, котра постійно чує про "унікальну націю", що вступила після "сонячного дива Майдану" в "нову епоху"... Не слід обманюватися карикатурністю того, що коїться. Звичайно, Ющенко ніяк до рівня рейхсканцлера Гітлера не дотягує, а всі його корумповані силовики, що не раз зрадили присягу, і віддалено не нагадують професіональних катів СС та РСХА. Однак і нахтігалівці Шухевича, й усташі Павеліча мало скидалися на "істинних арійців", що не заважало їм дивувати звірствами до всього звичних есесівців. Іноді пародія може стати страшнішою від оригіналу. І не буде перебільшенням вважати, що книги, як і вважав Гейне, лише пролог. Недарма паралельно з "виявленням" "неблагонадійних" книг Мінкультом, СБУ (яку невдовзі можна буде по праву назвати "СС б/у") "виявляє" і "встановлює кількість" "неблагонадійних" співгромадян. Імовірно, не для проведення соціологічних досліджень... Вилучіть мої книги з бібліотек На завершення хочу, спеціально для міністрів Вовкуна, Вакарчука та їх хазяїна, сказати ось що. Видатний німецький письменник Оскар Марія Граф, вражений вогнищем на Операплац, написав відкритого листа новому державному керівництву Німеччини за назвою "Спаліть мене!". Його зміст полягає в тому, що тепер соромно бути автором, якого "дозволяє" фашистський режим, і поставив вимогу спалити свої книги. Я є автором ряду книг, у яких ніколи не приховував своїх переконань та основоположних життєвих цінностей. Тих самих життєвих цінностей, котрі поділяє переважна частина громадян України, яка вважається через це майданними врєменщиками "п'ятою колоною" і громадянами другого сорту. В моїх монографіях чітко розставлено акценти стосовно подій Громадянської війни (сам термін нині свідчить про «несвідомість» історика), служби УПА німцям, переслідування націоналістами канонічного православ'я та російської мови, великого і трагічного радянського періоду, нерозривної українсько-російської єдності. Остання книга - «Утиный суп» по-украински», презентація котрої нещодавно пройшла на ХХІ Московській міжнародній книжковій виставці-ярмарку, ще одне тому підтвердження. В новій роботі, серед інших, критичних щодо "помаранчевої" влади сюжетів, говориться правда про президента України, який став, на нещастя для країни, фахівцем із проведення державних переворотів та послідовного порушення прав людини і Конституції. Не забудьте записати і мої книги до переліку "комуно-шовіністичної" літератури та вилучити їх із бібліотек, панове Вовкун і Бенч. Повторю слідом за Брехтом: "Я писав у своїх книгах тільки правду". Тому гідний такої честі... Сподіваюся лишень, що роздмухуваний Ющенком з іншими вогонь книгознищення не стане поховальним вогнищем для України, якій висачить сил та волі загасити вбивче полум'я і дати по руках паліям... Переклад з російської - Олександр Некрот. Джерело Буду вдячний Вам за коментар, мій Відвідувачу! | |
| Категорія: "Геть від Москви" | Переглядів: 671 | Додав: nekrot | |
| Загалом коментарів: 2 | |
